Як і було обіцяно раніше, я продовжую екскурсію по пам'ятникам міста Вінниці. Сьогодні буде розглянуто декілька прикладів сучасної "творчості", архітектура незалежної України.
Пам'ятник вінницьким солдатам , що загинули протягом війни в Афганістані:
Чесно кажучи, архітектурний ансамбль цієї пам'ятки трохи засмутив. Ні за першого, ні за другого наближення, не стає зрозумілим кому цей пам'ятник встановлений (тобто, якби я цього не знав напевне, звісно). Власне і сам пам'ятник виготовлений досить неякісно. Не зрозуміло куди поспішали майстри, враховуючи те, що спорудження пам'ятки відбулося досить нещодавно (декілька років тому). Єдине, що заслуговує уваги це меморіальні таблиці, з іменами усіх загиблих вінничан у тій далекій вже війні. Розташований на території центрального парку.
Пам'ятник поету і письменнику Василю Стусу:
Ну це вже чесно кажучи щось. Відразу видно, що архітектор постарався, намагаючись підкреслити одвічну боротьбу людини за правду. Василь Стус це найвідоміший вінницький дисидент радянських часів, який за критику режиму був декілька разів заарештований і зрештою ув'язнений. Помер у тюрмі. Не можу сказати, що перечитав усі його вірші, але ті, в яких зображується прагнення людини до волі мене вразили. За іронією долі, а можливо просто за збігом, розташований на Першотравневій площі.
Ну і на останок самий веселий і не зрозумілий, як на мене пам'ятник, присвячений подіям листопада-грудня 2004 року (період так званої "Помаранчевої революції"):
Ой ну, що вам сказати. Коли я в перше це побачив, у мене чомусь з'явилося непереборне бажання роздобути "болгарку" та зрізати цей "витвір". Для чіткості - пам'ятник зображає дівчину, що стоїть на "апельсині", хоч може я і помиляюся. Я не пропустив практично жодного мітингу у нашому місті, присвяченому виборам президента, ім'я якого називати не можна.:) Я не шкодую згаяний час, бо зрештою для мене ті події були чимось особливим, чого в мене ніколи не було. Але ставити пам'ятники громадським заворушенням, роль яких в історії держави і міста, й досі туманна, якось по дурному.... Зрештою, нікого цей пам'ятник, крім мене мабуть не бісить, тож хай стоїть, символізує невиправдані мрії та сподівання. :) Розташований на невеличкій площі біля будівлі міської ради.
Пам'ятник поету і письменнику Василю Стусу:
Ну це вже чесно кажучи щось. Відразу видно, що архітектор постарався, намагаючись підкреслити одвічну боротьбу людини за правду. Василь Стус це найвідоміший вінницький дисидент радянських часів, який за критику режиму був декілька разів заарештований і зрештою ув'язнений. Помер у тюрмі. Не можу сказати, що перечитав усі його вірші, але ті, в яких зображується прагнення людини до волі мене вразили. За іронією долі, а можливо просто за збігом, розташований на Першотравневій площі.
Ну і на останок самий веселий і не зрозумілий, як на мене пам'ятник, присвячений подіям листопада-грудня 2004 року (період так званої "Помаранчевої революції"):
Ой ну, що вам сказати. Коли я в перше це побачив, у мене чомусь з'явилося непереборне бажання роздобути "болгарку" та зрізати цей "витвір". Для чіткості - пам'ятник зображає дівчину, що стоїть на "апельсині", хоч може я і помиляюся. Я не пропустив практично жодного мітингу у нашому місті, присвяченому виборам президента, ім'я якого називати не можна.:) Я не шкодую згаяний час, бо зрештою для мене ті події були чимось особливим, чого в мене ніколи не було. Але ставити пам'ятники громадським заворушенням, роль яких в історії держави і міста, й досі туманна, якось по дурному.... Зрештою, нікого цей пам'ятник, крім мене мабуть не бісить, тож хай стоїть, символізує невиправдані мрії та сподівання. :) Розташований на невеличкій площі біля будівлі міської ради.
Немає коментарів:
Дописати коментар