Місто однієї вулиці

Не знаю чому, але вже дуже давно хотів відвідати місто Кіровоград (інколи в мене з'являються подібні нав'язливі ідеї...:).

Їхати довелося потягом через Київ, що, мабуть, трохи більше за часом ніж автобусом, бо доводиться робити "гак", але значно комфортніше. З Києва до Кіровограда йде лише один прямий потяг, і то як виявилося потім взагалі тільки один вагон, який відчіпляють десь у Знам'янці, вже у кіровоградській області. Це було моє перше здивування, коли я опинився на досить охайному, маленькому вокзалі в компанії ВЛ-60 та лише одного вагону, щоправда повністю заповненого пасажирами.:)

Перечекавши з годинку в залі очікування, я завантажився в першу ліпшу маршрутку, яка провезла мене фактично через усе місто. Вийшов я на вулиці 50 років Жовтня, недалеко від фортеці Святої Єлизавети. Що правда самої фортеці вже давно нема, залишилося лише місце де колись вона було. Зараз там парк та пам'ятники присвячені Другій Світовій війні.

Перейшовши річку Інгул, я попрямував до центру міста.


Центр міста вразив своєю контрастністю. Власне блукаючи вулицею Карла Маркса можна побачити старовинний пам'ятник відомому діячу "РКП(б)" Кірову, досить цікавий монумент присвячений річниці хрещення Русі, або ж оригінальний пам'ятник Богдану Хмельницькому. Та й сама вулиця по собі досить гарна.


Але зробивши декілька кроків право чи вліво, можна очікувати лише розчарування. Занедбаний парк ім. Пушкіна, в який я навіть побоявся заходити, чи абсолютно "голі" вулиці без жодного деревця. Все це навівало якийсь сум.

Зрештою "надивившись" вдосталь, я вирішив не чекати до вечора, щоб сісти на потяг до Полтави, а спробувати щастя автобусом. Маршрутка з номером 501 відвезла мене у потрібному напрямку.

"Новий автовокзал" виявився черговим розчарування. Я з жахом можу тільки представити що з себе представляє "старий". Будівля типового проекту, який я вже до речі бачив у місті Суми, виглядала зовсім не придатною для здійснення обслуговування пасажирів. Прямий автобус до Полтави (наступної точки моєї подорожі) вже пішов, тож довелося брати з пересадкою через Кременчук. Що ж давно я вже не катався на роздовбаних Лазах.:)

Далі буде...

Новий тролейбус від "Богдана"

Під час останньої подорожі до Хмельницького, я побачив досить незвичний для нашої країни тролейбус (принаймні до цього я подібного ще ну зустрічав, бо зазвичай тролейбусні управління у своєму розпорядженні мають старі ЮМЗ чи нові ЛАЗи або МАЗи):

Але цей тролейбус був зроблений на заводі "Богдан", основні виробничі потужності якого знаходяться в Черкасах. Власне, сам тролейбус представляє з себе зменшену і мабуть більше дешеву копію тролейбуса марки ЛАЗ, з деякими не дуже суттєвими відмінностями, та все одно приємно.:)

От тільки не знаю чому, але при гальмуванні електричний двигун (чи щось інше), видає просто приголомшливі звуки, після певної дози яких хочеться втекти від цього тролейбуса куди подалі.:) Сподіваюся в наступних моделях це виправлять.

І знову трохи Хмельницького

Подорожуючи по місту Хмельницький, як і в будь-якому іншому місті, можна натрапити на деякі пам`ятники.:)

Якщо ви приїдете потягом, імовірно ви не зможете не помітити пам`ятник Богдану Хмельницькому, що розташований безпосередньо перед виходом з вокзалу:

Взагалі, досить символічно, що гостей міста "зустрічає" саме той персонаж, на честь якого і воно і було назване (А точніше перейменоване у 1954. Стара назва - Проскурів).

Наступний у списку - іще славетний український герой і борець за правду, поет та художник. В народі просто - Тарас Шевченко:

Мабуть, не найцікавіший пам'ятник, але хоч якийсь. Розташований в однойменному парку, фактично в центрі міста.

І ще один герой, але вже СРСР, і трохи не такий живий - танк Т-34.43:

Коментарі мабуть зайві.:) Хоча варто сказати, що танк завжди має гарний вигляд і розташований на досить видному місці, на невеличкій площі на перехресті вулиць Кам'янецька та Купріна.

На останок не зовсім пам`ятник, скорші просто елемент дизайну - Барон Мюнхаузен.

Колись це був фонтан, який, мабуть своїми коштами побудували мешканці прилеглого будинку. Тепер цей витвір чекає нових спонсорів, або ж банальної загибелі. Буває...

Південний Буг на Хмельниччині

Нещодавно відвідував у справах місто Хмельницький, тож нарешті є новий матеріал.. :)

Цю світлину я намагався зробити ще взимку, але на жаль погода тоді зі мною не погодилася. Тож викладаю тільки зараз.


Острів у центрі абсолютно безлюдний. Хоча можливо колись на ньому вирощували тютюн козаки.:)

Південний Буг у всій красі

Заспівав би я вам пісню про Південий Буг, але не знаю жодної. Тому дивіться світлину і думайте про хороше.:)

Світлину зроблено з борту прогулянкового теплоходу "Михайло Пирогов".

Пам'ятники Вінниці. ч. 2

Як і було обіцяно раніше, я продовжую екскурсію по пам'ятникам міста Вінниці. Сьогодні буде розглянуто декілька прикладів сучасної "творчості", архітектура незалежної України.

Пам'ятник вінницьким солдатам , що загинули протягом війни в Афганістані:

Чесно кажучи, архітектурний ансамбль цієї пам'ятки трохи засмутив. Ні за першого, ні за другого наближення, не стає зрозумілим кому цей пам'ятник встановлений (тобто, якби я цього не знав напевне, звісно). Власне і сам пам'ятник виготовлений досить неякісно. Не зрозуміло куди поспішали майстри, враховуючи те, що спорудження пам'ятки відбулося досить нещодавно (декілька років тому). Єдине, що заслуговує уваги це меморіальні таблиці, з іменами усіх загиблих вінничан у тій далекій вже війні. Розташований на території центрального парку.

Пам'ятник поету і письменнику Василю Стусу:

Ну це вже чесно кажучи щось. Відразу видно, що архітектор постарався, намагаючись підкреслити одвічну боротьбу людини за правду. Василь Стус це найвідоміший вінницький дисидент радянських часів, який за критику режиму був декілька разів заарештований і зрештою ув'язнений. Помер у тюрмі. Не можу сказати, що перечитав усі його вірші, але ті, в яких зображується прагнення людини до волі мене вразили. За іронією долі, а можливо просто за збігом, розташований на Першотравневій площі.

Ну і на останок самий веселий і не зрозумілий, як на мене пам'ятник, присвячений подіям листопада-грудня 2004 року (період так званої "Помаранчевої революції"):

Ой ну, що вам сказати. Коли я в перше це побачив, у мене чомусь з'явилося непереборне бажання роздобути "болгарку" та зрізати цей "витвір". Для чіткості - пам'ятник зображає дівчину, що стоїть на "апельсині", хоч може я і помиляюся. Я не пропустив практично жодного мітингу у нашому місті, присвяченому виборам президента, ім'я якого називати не можна.:) Я не шкодую згаяний час, бо зрештою для мене ті події були чимось особливим, чого в мене ніколи не було. Але ставити пам'ятники громадським заворушенням, роль яких в історії держави і міста, й досі туманна, якось по дурному.... Зрештою, нікого цей пам'ятник, крім мене мабуть не бісить, тож хай стоїть, символізує невиправдані мрії та сподівання. :) Розташований на невеличкій площі біля будівлі міської ради.

Пам'ятники Вінниці. ч. 1

Життя триває, так само продовжується і наша нескінченна фотосесія.

Погода, у зв'язку з весною, почала трохи стабілізуватися, тож найближчим часом планую "увіковічнити" більшість пам'яток міста Вінниці. Визначних і не дуже.:)

Пам'ятник Михайлу Івановичу Пирогову (вул. Пирогова):

На околицях міста також можна знайти дім-садибу, в якій цей визначний хірург XIX cторіччя провів останню частину своєї життєвої "кар'єри".

Пам'ятник Михайлу Коцюбинському (пр. Коцюбинського) :

Неподалік від пам'ятника знаходиться "хатинка"-музей, в якій народився і провів перші роки свого життя відомий український письменник.